Чарівна Ворохта (продовження)

 

Восьме диво України. Мандрувати по Прикарпаттю і не завітати до Коломиї – недопустимо! Саме в цьому дивовижному містечку знаходиться восьме диво України – Музей писанкового розпису.

– Життєдайна сила писанки, її неповторна краса, багатство орнаментальних композицій і, зрештою, звичаї та обряди, пов’язані з нею, лягли в основу побудови експозиції збудованого в Коломиї єдиного у світі Музею писанки, – захоплено розповідає екскурсовод від Бога Галя. – 



Архітектурна споруда виконана у формі 13-метрового яйця-писанки як оригінальної і своєрідної реклами музею, колекція якого нараховує понад 12 тисяч творів цього декоративно-прикладного виду народної творчості.

Для нас, українців, писанка – не лише символ життя, добра, надії, це ще й магічний оберіг нації, її філософії та культури, езотеричний зміст якої нині важко осягнути. Своїми витоками писанкарство сягає сивої давнини та відбиває уявлення наших предків про навколишній світ. Таємниця яйця – зародка життя, як і таємниця світового дерева, тисячоліттями викликала найрізноманітніші асоціації, була одним з найбільших див для людей в усі часи.

До речі, Музей писанки, у якому зібрано зразки писанкових розписів з різних регіонів України (Гуцульщини, Покуття, Буковини, Лемківщини, Бойківщини, Опілля, Поділля, Полісся, Подніпров’я, Слобожанщини та Причорномор’я), – єдиний у світі. Його офіційно визнали восьмим дивом України.

Відвідали ми в Коломиї й ще один прихисток культури та історії – музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Йосафата Кобринського.

Мимоволі злетіли з вуст слова після його відвідин: «Який же тут проживає талановитий, майстровий і трудящий люд!»

Синевир

Боже, Боже, як стрімко летить час. Уже 3 дні в мандрах, які організовує комплекс «Ворохта», а враження таке, ніби нічого й не бачили, нічого не відчули. Знаєте чому? Бо попереду ще більш заворожуючі місця чекають нас.

– До озера Синевир треба обов’язково їхати, – вирішуємо гуртом і тут же записуємося в екскурсовода.

Озеро Синевир недаремно вважають перлиною Закарпаття. Цей шедевр природи посідає пер­ше місце в списку природних чудес краю. І ми в цьому переконались на власні очі. Піднімаємося вгору, вгору, і раптом, на висоті 989 метрів над рівнем моря, у підніжжя гори Озерна, висота якої 1595 метрів, серед хвойних лісів нашим очам відкривається синя гладь озера, непередаваного по своїй красі. Ця краса багато десятиліть надихає письменників і поетів, тим більше, що озеро оповите численними легендами. Одна з них – про дівчину Синь і хлопця Вира, які покохали одне одного, але їхнє кохання трагічно обірва­лось. Вир загинув, а із сліз Сині, що побивалась за ним, утво­рилось чудове озеро, назва якого походить від імен цих закоханих. Тепер фігури Сині і Вира, вирізані з дерева, стоять на березі озера і віддзеркалю­ють свої постаті в його чистій і прозорій воді. До речі, максимальна глибина природної водойми – 22 метри. Її поверхня гладенька і спокійна, лише невеличкий острівець, площею всього декілька метрів, виступає над нею, немов зіни­ця величезного ока.

Нам сказали, що на березі озера можна гуртом вигукнути будь-яке слово і воно повернеться. Ми, не змовляючись, обрали найсвітліше і найчистіше – «любов». І воно справді повернулося до кожного з нас з десятикратним повтором і відтінками: «л-ю-ю-ю-б-о-о-ов!», а до декого прилетіло прямо в серце: «люблю!».

Говерла

Найвища вершина українських Карпат, ви­сота якої 2061 метр. Я її вже підкорював не раз, і навіть у грозу. Напишу якось окремо матеріал «Три грози до Говерли». У перекладі з угор­ської назва її означає «снігова гора». На вершині Говерли навіть влітку подекуди ле­жить сніг. Погода там дуже мінлива. Але яке там чисте повітря! Аж дзвенить.

Скажу вам, що гора не така вже й складна для підйому, як про це розповідають. Просто на неї не треба наввипередки летіти, як і взагалі, до вершин життя.

Мила криворожанка Світ­лана піднялася до половини гори і потім спустилася вниз. Але бачили б ви її щасливе, сяюче рум’яне обличчя!

– Наступного разу дійду до вершини! – сказала. – Для першого і так багато переживань і краси.

Солотвинські озера

Ми, журналісти «Червоного гірника», вважали б себе закінченими ледарями, якби не побували в один з днів відрядження у селищі Солотвино, розташованому в Марамороській котловині на березі річки Тиса, і не скупалися в цілющих водах. Там працює Українська алергологічна лікар­ня, а до мінеральних соляних озер на відпочинок можна пройти всього за 5 гривень. В алергологічній лікарні допомага­ють хворим на бронхіальну астму, бронхіти, різноманітні алергії.

Солотвинські озера – це унікальне явище природи, ба­гатство, якому навряд чи можна визначити ціну. Купання в озерах сприяє лікуванню захворювань опорно-рухового апарату, переломів, радикуліту, псоріазу.

У Рахівському ра­йоні, поблизу села Ділове, на берегах швидкоплинної Тиси відпочиваючі мали нагоду постояти в центрі Європи, торкнутися стовпа, на якому викарбовано, що саме тут знаходиться центр Європи. В цій точці перетинаються лінії між Лісабоном та Уралом, землею Франца-Йосипа і Босфором. До Києва звідси 500 км, до Будапешта – 380, до Праги – 900, до Від­ня – 600. Тут здавна перехрещувались торгові шляхи з Галичини та Буковини до Угорщини і Румунії, Словаччини і Чехії, інших кра­їн.

Ось і вечір п’ятниці. Як же не хочеться прощатися з таким чудовим туркомплексом. Особливо поніживши себе у парній з карпатським духмяним чаєм. Виходимо на подвір’я, а там – справжнісіньке гуцульське весілля влаштували господарі для пари молодят-туристів, які зовсім недавно на рушнику стояли.  На уквітчаних коней їх посадили, з хлібом-сіллю зустрічали, за багатий стравами стіл саджали, гуцульське багаття на їх честь розкладали...

Чарівна і ніч на Гуцульщині – з горами, які обступили туркомплекс «Ворохта», і мерехтливими, як дівочі вії, зорями.

Тиждень пролетів як день... Завтра зранку чекає автобус «Ворохта-Тернопіль» із зупинкою в Яремчі. Там, на риночку, треба купити гуцульські дарунки на згадку. Та ми й так обов’язково ще повернемося сюди, бо полюбили цей куточок України всім серцем і душею.

Микола Крамаренко, «Червоний Гірник».