Мого
американського колегу відправили на цілих півроку вивчати життя українців та
України. Сумлінний журналіст за цей час проплив-проїхав-пройшов кілька тисяч
кілометрів від острова Зміїного до майже прикордонного з Білоруссю райцентру
Ратне, що на Волині.
Спілкувався
з бомжами та урядовцями. Потім полетів у Нью-Йорк і написав блискучий розворот
у журналі під заголовком «Страна прибедняющихся».
Прочитавши перший раз колоритні зарисовки іноземного кореспондента, я вголос обурювався. Здалися непереконливими його доводи і висновки. Та коли почав розмірковувати, змушений був у цілому погодитися з американцем, при цьому пригадавши і особисте спілкування з Генеральним секретарем ООН Кофі Аннаном і Головою 52 сесії Генеральної Асамблеї ООН Геннадієм Удовенком. У 1998 році, після спільних відвідин храму «Примирення» (є такий у центрі Нью-Йорка), я запитав у них, чому в щорічній звітній доповіді вони навіть не згадали Україну і те, як її народу важко виживати в злигоднях. Вони майже в один голос відповіли запитанням на запитання: «А чим може ООН допомагати країні – світовому експортеру пшениці, металу, руди, з найбільшою площею чорноземів на планеті? Країні, яку не чіпають землетруси, де не ведуться війни, яку не заливають води і не засипають піски... Ми допомагаємо справді бідним африканським і азіатським та ще деяким іншим країнам, які роздирають конфлікти, де панують згубна природна стихія, смертельні хвороби, голод і середній вік життя людей від усіх цих напастей не перевищує 40 років...»
Мені
нічого було відповісти, тим більше, що точно знаю – на
планеті Земля справді страждають від голоду близько 1 мільярда людей.
Читачі, у яких скепсис звисає, як мовиться, з губ, не промовчать і
скажуть мені: не розкидайся масштабними цифрами, спустися з Америки і
глянь на рідне Криворіжжя.
Спустивсь. І відповідаю: хіба в нас можна страждати від недоїдання, коли
аграрії рідного заміського Криворізького району цього вкрай непростого року
виростили небувалий урожай всіх овочів і другого хліба – картоплі та
годують цією вітамінною продукцією великі міста й сусідні області? А хіба не
аргумент, що жителі міста на 90, а може, й більше відсотків забезпечені житлом,
мають майже 100000 легкових автомобілів? І заробітна плата в тих, хто сумлінно
трудиться, є.
– Але не така ж, як в Америці
чи Канаді?!
–
Справді, не така. Але в тій же Канаді громадяни працюють у рази більше,
ніж ми, українці. І при цьому відпустку мають... 6 чи 7 днів на рік, а
лікарняний у них оплачується лише за 6 днів. А далі лікуються за власний
рахунок.
Комментариев нет:
Отправить комментарий