Чарівна Ворохта (початок)

У повсякденній метушні хлопчик і дівчинка у вишиванках роздавали на Соцмісті кольорові буклети і при цьому вишуканою українською запрошували завітати у туристичний комплекс Івано-Франківщини «Ворохта» на сім днів відпочити. Чи міг я подумати, беручи в руки буклет, цей свого роду путівничок, що зовсім скоро залізничний експрес нестиме мене в Західну Україну.

І тиждень у смарагдовій Ворохті стане ще одним надзвичайно красивим проміжком мого життя.

Разом з чималим криворізьким десантом відпочивальників справжню гостинність приймаючої сторони почав відчувати вже на пероні залізничного вокзалу Тернополя. Зустрів нас ерудований екскурсовод Костя і одразу ж запропонував пішу подорож бруківкою по світлому, затишному місту. Перед нами відчинились краєзнавчі музеї, старовинні храми, огорнули прохолодою парки. Всім тілом і душею ми почали відходити від метушні, напруженого ритму життя свого промислового міста.

Після чаювання знову дорога – автобуси котять на Прикарпаття. У нашого гіда продумано все. У тому смислі, щоб і зупинки проходили з користю. Одна з таких – у селі Рукомиш Бучацького району, біля стародавнього храму з 12 капличками і колишніми келіями монахів у височенній горі – неймовірно вразила краєвидами і запахом чебрецю.

За Монастирським районом – Яремче і, нарешті, туркомплекс «Ворохта»! Гори, гори, з усіх боків гори в смереках. Здрастуйте, Карпати, здрастуй, Гуцульщино! Дівчата у справжньому західноукраїнському одязі підносять хліб-сіль і кличуть на святкову вечерю із закарпатським, ох і ароматним вином. Ми частуємося, а екскурсоводи тим часом оголошують зміст багатої і цікавої вечірньої програми. З танцями, лекціями. Нові знайомі йдуть, а ми з фотокором Андрієм Трубіциним піднімаємося в гарно обставлений, з усім набором вигод номер відпочивати і, головне, дивитися по телевізору футбольний матч Украї­на – Швеція. Бо завтра о 7-й ранку на пробіжку – до джерела й назад.

Чарівна Ворохта

Як не дивно, але більшість з прибулих у туркомплекс мандрівників на ранкову зарядку піднялися. Біжимо за своїм струнким куратором Світланою, вдихаємо настояне хвоєю гірське повітря, і від цього аж голова обертом. Біля джерела хлюпнули на обличчя водички і знову: «Бігом, марш!»

Після смачного сніданку – на вибір просто маса маршрутів. Активи, суперактиви, екскурси... Та ми для початку обираємо найлегший, так би мовити фірмовий від господарів – ознайомлювальний: 8-кілометровий піший, навколо гірського селища. До нас приєднуються навіть мами і татусі із зовсім маленькими дітьми.

Пішли. Місцеві екскурсоводи Андрій і Богдан – з діда-прадіда гуцули, стрункі, з обвітреними, засмаглими на сонці обличчями, блискуче знають історію свого краю.

– Гірське мальовниче селище Ворохта сьогодні входить до Карпатського національного природного парку, який ще називають біосферним заповідником, – відкривають для нас незнайомі сторінки хлопці. – На його території налічується близько 2 тисяч видів рослин, понад 180 з яких занесено до Червоної книги. А заснував, точніше – дав новий імпульс життю цього поселення, за переказами, у кінці XVI – на початку XVII століття втікач з польського війська на прізвище Ворохта. Він тут одружився на красуні дочці заможного місцевого жителя. Скоро сам розбагатів, дерев’яну церкву після себе залишив, складену без єдиного цвяха. Вона перед вами. В основі своїй збереглася.

Близько 120 тисяч гуцулів займають найвищі схили Східних Карпат. Мешкають уздовж Карпат від сходу і до заходу, починаю­чи від Кирлібаби, а далі через Жаб’є, Микуличин, Дору, що біля Делятина, і аж до Росулни і Рафайлова...

Гуцули мешкають і навкруг Чорногори, королеви Східних Карпат, з її трьома найвищими щитами – Говерлою, Піп Іваном і Поганим Місцем...

Слухати – не переслухати цікавих екскурсоводів.

Зупиняємося біля знаменитого ворохтянського гірськолижного трампліна.

Колись тут збірна літаючих лижників СРСР тренувалася. Зараз місцева влада хоче повернути колишню славу спорткомплексу і небезуспішно шукає 6 мільярдів гривень...

12 кілометрів екстриму

– На рафтинг! На рафтинг! – з самого ранку у вівторок збираються друзі-мандрівники, і ми також.

– Рафтинг – це неповторний вид активного відпочинку, сплав на човні по річці Чорний Черемош від села Дземброня і вниз, – пояснює нам досвідчений інструктор з рафтингу Дмитро Трішин. – Будете самі гребти веслами, долати пороги, а керуватиме вами не менш досвідчений, ніж я, човняр, мій син Віктор.

«Упаковані» у спецкостюми, рятівні жилети, в касках – мчимо у складі чудової родини донеччан зі швидкістю 30 кілометрів на годину по стрімкій червневій воді Черемошу, аж дух захоплює. Хоч Віктор практично і не дає нам можливості розслабитися, та ми все ж встигаємо помітити, яка навколо краса. Сплавляємося ніби в каньйоні, ялини нам махають навздогін віттям.

– У-у-ух! – долаємо черговий поріг. За ним наступний. У такі моменти здається, що летиш з парашутом.

– Сильніше натискаємо весла лівого борту! – командує Віктор. – А тепер усі – вперед!

І так 50 хвилин. Незабутні враження про Чорний Черемош, сплав по якому вважається найскладнішим в Україні. До речі, у кінці 50-х – на початку 60-х років минулого століття гуцули по цій річці сплавляли у долину ліс.

Микола Крамаренко, «Червоний Гірник». Фото Андрія Трубіцина