«Панорамна Україна» Василя Гелевачука

 Напередодні виставки ми запросили фотохудожника Василя Гелевачука - автора проекту «Панорамна Україна», презентація якого відбудеться у виставочному залі міста 17 лютого. Він охоче поділився враженнями про свій проект.  

 

«В жовтні 2005 року розпочався один з найграндіозніших, на мій погляд, проектів, який я започаткував. Бажання, яке мене охоплювало - здійсните таке, що до цього ніхто подібного не робив.  Це проект  «Панорамна Україна».

На етапі зародження ідеї проекту не вистачало ні знань, ні матеріально-технічних можливостей. Поштовхом до стартування проекту став, як не шкода, продаж родинного маєтку.

Таким чином, під час проекту ти шофер, автослюсар, прибиральник, кухар, керівник проекту, бухгалтер, підприємець, а вже потім лише фотограф.

Однак, все це контролювати я не встигав, тому запросив до проекту свою дружину, яка швидко опанувала ряд специфічних для неї професій. І ось з´явилися перші панорамні світлини, які на той час відповідали моїм вимогам.

Перед початком проекту було багато проблем, які треба було негайно вирішувати за неймовірно короткий термін.

 Першочергова проблема, що постала на той момент – це потреба в автотранспорті, який до того ж слід було розглядати з різних сторін. Це мав бути витривалий автомобіль, який поєднував би у собі офіс, кафе та маленьку відпочивальню. Після довгих пошуків він з’явився! А коли водії бачать, мене під час зйомки на даху авто, то  шаленіють від побаченого. Важливо те, що цей автомобіль був надійний до вимог наших доріг, які я називаю штормовими. Проте такого авто вистачало тільки на два роки. Не скажу, що він зовсім розвалився, після наших доріг, але я відчував, що повністю покладатися на нього вже не можливо, тому слід шукати заміну автомобілю. Так, одного разу, після відвідин української Швейцарії, я ледве дістався дому. Невеликий камінчик, який лежав серед грунтової дороги розтрощив ліву сторону підвіски, а, майстерень серед поблизу не знайшлося і я приймаю рішення дістатися дому до якого залишалося 1500 кілометрів.

Запам´ялися й дороги Луганщини, де також було пошкоджено частину авто. На асфальтованій дорозі була така собі невеличка ямка, ну а на швидкості 60 км прийшлося залишити в дарунок догозі, як противотумані фари, так і  зломаний ричаг підвіски.

І це не єдиний випадок, таких було безліч. Тому, в автомобілі повинно бути все необхідне: доступ до джерела елекроенергіїї 220 вольт, можливість підзарядити акумулятори,  дізнатися про головні погодні умови,  попити гарячої кави.

Щодо цього варто згадати цікавий випадок, що відбувся під час проекту, коли мене запросили зняти весілля. Розпис у молодят був в селі. Та коли ми дісталися місця призначення РАГСу, то всі впали у відчай - в селі зникло світло. Не довго думаючи, я  приймаю рішення використити свої можливості  і піключаю свій автомобль до РАГСу. Неймовірне передчуття охопило мене, а чи витримає обладнання таке навантаження РАГСу. Залишилось тільки автомобіль заглушити, щоб не заважав проведенню церемонії свята. І ось на все село розлилася мелодія весільного маршу і засяяло світло в залі РАГСу!

А в селі не могли второпати, звідкіля взялося світло!

 І вже на протязі всього проекту після цього випадку я був впевнений, що зі світлом все буде в порядку. Проте так і не зрозумів, на скільки вдячні залишилися молоді за те, що було врятовано їхне свято. Але відчував гордість за те, що я зробив для них невеличкий подарунок. Важливим є те, що окрім фотозйомки виникає фактор несподіваності нових проблем, на який ти повинен миттєво реагувати та швидко приймати рішення.

Таким чином, за чотири роки було подолано 120 000 кілометрів

Наступна проблема – це  планування фото зйомок.

В проекті «Панорамна Україна» знято природні парки, заповідники та дивовижні місця  успадкованні від колишніх поколінь, овіяні легендами та оспівані поетами. До речі, на сьогодні в нашій країні нараховується  21 заповідник, 17 національних парків та безліч фантастично гарних куточків. Однак, першочергово в проекті  приділялась велика увага мало знайомим місцям.

Тому, планування було дуже важким, оскільки потрібно було не тільки  зняти, а й показати панорамність об’єкту. Інформацію про панорамність місцевості брати було нізвідки, що змушувало йти на великий ризик, відправляючись за тисячу кілометрів  до потрібної місцевості. 

На допомогу прийшов інтернет, найголовніше джерело інформації. Багато часу також витрачалося на збирання інформації від початківців, які вже знімали місцевість і пропонували відвідати. Другим джерелом були книжки та фотоальбоми про Україну, в яких я також приймав активну участь. Але і в книгах було обмаль потрібної інформації.

Інше джерело – виставки. Коли я експонував фотовиставку у Дніпропетровську в музеї ім.Яворницького під назвою «На краю землі», яка, до речі, була початком знайомства з проектом «Панорамна Україна», фотоаматори показали декілька знімків з Донецької області, і вже через 5 днів я знімав в цій місцевості.

Головним для успішної реалізації проекту були  погодні, умови, зокрема, сезонність. Наприклад, навесні місцевість можливо зняти з 10 по 20 травня. Однак,  якщо, його величність, Погода не запропонує гарні погодні умови, що максимально розкривають місцевисть, то зйомка переноситься на наступній рік.

Куди краще вирушати на зйомку на схід, захід, північ чи південь - завжди вирішувала матінка природа. І так протягом всього проекта! Потрібно було слідкувати годинами, днями за розвитком погодних умов через інтернет, щоб зрозуміти та  дістатися на режимну зйомку та ще й за кілька сотень кілометрів. Так, наприклад, було на Луганщині, де протягом 15 днів я відслідковував розвиток погоди через мережу Інтернет. Проте, коли дістались об’єкту, там другий день поспіль йшла така злива, що з машини не можливо вийти. Які там зйомки! І раптом, як в казці розтупається все небо і починається вистава така, що на все життя запам’ятаєш! Подібної атмосфери я навіть в Синевірському заповіднику не бачив. Таке синє небо буває тільки один - два дні на на рік і то всього годину – дві, а ми побачили на цю виставу діставшись до неї за 500км!!!

Незабутнім є також випадок, який стався в м.Львів. Я відношу подібне до подарунків природи, коли ввечері о 20 годині після дощу переді мною з'явилась веселка в центрі міста біля оперного театру. Під час фотозйомки до мене підійшов мешканець міста і сказав наступне: «Розумієте, я прожив в своєму місті 60 років і ніколи не бачив веселки в цьому місці та в такий час!». Отже, мені дуже пощастило.

До речі друга виставка, пов'язанна з проектом, проводилася саме в цьому місті в грудні 2008 року в галереї Василя Пилипюка, який люб'язно запропонував фотовиставку в залі європейського зразка.

Таким чином, виставки, які відбулися спочатку в Дніпропетровску та Львові дали мені змогу скорегувати сам проект. Люди, які приходили на виставку завжди давали поради та прпонували нові місця для зйомок

Вирушаючи в подорож, ти не знаєш, що може очікувати на тебе. Випадкове знайомство з різними людьми залишає неймовирне враження на все життя. Однією з таких була подорож до «української Венеції»(м. Вилкове), де просто незнайомі люди зустрічали нас, як найкращих своїх родичів. Декілька дуже цікавих фактів про саме містечко, яке нас вразило. По-перше, це те, що в п'ятиповерховому будинку зовсім не було замків і двері ніхто на ніч не зачиняв. По-друге, це єдине місце в Україні, де немае сміття, бо воно є дефіцитом! Все сміття і непотріб застосовується  для укріплення свого подвір’я та плодовитого городу. До речі, городи тут дають неймовірні врожаї, оскільки мул, який змивається з полів усієї Європи осідає саме у Вилково.

Також вражали й інші місцевості, яких було дуже багато. Після кожної подорожі обов’язково дізнаєшся про щось нове. Головне це, звичайно, доброзичливість людей, які і як тільки дізнавалися, що ми завітали до їхного краю, то відразу показували і розповідали про своє місто чи селище, в якому мешкають.

З повагою також відносились і працівники ДАІ м. Сум, які з величезною повагою розповіли про найкращі куточки Сумщини.

А працівники ДАІ міста Кобеляки запропонували таке цікаве місце, про яке я навіть і не здогадувався. До речі, саме це фото буде представлене на виставці - розлиття річки Ворскла.

Тому, виношу велику подяку всім хто допомагав під час реалізації проекту.

Для проекту застосовувався комплект  фотозйомочного обладнання вагою понад 20 кг. Інколи з таким багажем доводилось не лише вирушати на великі відстані, але й підійматися на вершину Говерли. В місті Козелець Черніговської області треба було здавати 300-метрівку, тому що після дожчу на кілька хвилин раптово вийшло сонце, яке залило місто червонним світлом. Траплялося так, що не вистачало декількох секунд, щоб зробити фото. Фотозйомка проводилася спеціальною камерою німецького та японського виробництва на позитивну фотоплівку, що забезпечило високу якість зображення. Необхідно було замірювати швидкість затвору, діафрагму, а також встановити камеру на штатив та виставляти рівні горизонту і лише тоді натискати на спусковий гачок. Все це робиться за лічені секунди, а якщо ти запізнився, то сюжет пропав на все життя. І так буває шкода, коли не встигнув, або не дотягнув дві-три секунди.

 Але головне, що чекає попереду - це проявлення плівки. Те що ти зняв зовсім не має ні якого значення. І твої враження  можуть залишитися враженнями і не мають ніякого сенсу, доки ти не обробиш матеріал, який ти відзняв. А що на тебе чекає радість, чи повне розчарування - невідомо! Починається найвідповідальніший момент.

Нерідко помилка при замірюванні  експозиції всього 0,5 ступеню може поставити під загрозу сюжет. Останнього разу були втрачені одні з найяскравіших зйомок по Тернопільскому регіону. Однак,  коли ти дістаєш фотоплівку з проявочної машини і бачиш позитивний результат,  тільки тоді ти зможеш оцінити свою роботу. Не завжди все було гладко, траплялись навіть повні розчарування, проте не було навіть думок про припинення проекту.

На виставках мене запитують стосовно коректування робіт, на що я відповідаю в проекті «Панорамна Україна» не втручався в роботу і не робив пост обробок, тільки прибирав лінії електричних мереж , сміття та різний непотріб, який заважав рівновазі кадру. Коли була можливість збирав сміття власноруч і вивозив з місця зйомки. Так, якось при зйомках на річці Черемош мені довелося перетягувати декілька гілок дерев, які лежали в центрі річки. На превеликий жаль, зверніть увагу, практично по всій теріторії України фотозйомка починалася з прибирання території, обраної для зйомки. Дуже сумно, коли люди під час відвідин лісів, парків залишають все своє сміття и ніколи не забирають з собою. Складається таке враження, що прибирати за них мусить природа!  Все це набрало таких обертів, що далі вже нікуди. Тому, завітавши на мою виставку обов’язково замисліться над тим, що все те, чим ми пишаємось може взагалі зникнути чи  перетворитися на великий смітник!

Протягом всього проекту було зроблено понад 1000 панорам. Відібрано тільки 100 найкращих робіт. Кривий Ріг - це перше місто, яке побачить невелику частину великого проекту. Я запрошую дітей, вчителів, інтелігенцію міста та просто всіх бажаючих і тих, кому не байдужа наша країна і наше місто завітати на відкриття виставки «Панорамна Україна». До речі, саме околиці нашого міста яскраво презентують Дніпропетровську область в проекті.  Виставка це мій подарунок нашому місту ще й  тому, що вона відкривається на передодні свята визволення нашого міста від фашистських загарбників, а саме 17 лютого о 15 годині за адесою вул. Жовтнева 2

Фото Андрія Трубіцина

На сайті www panbazil.com ви можете помилуватися чудовими результатами проекту «Панорамна Україна» і перенести ту неперевершену атмосферу та енергетику природи у власний дім, офіс, магазин тощо, замовивши найбільш вподобані вами роботи можна за телефонами: