Врятувати сержанта Гайдая

22 липня 2008 року

ОСОБЛИВИЙ ВИПАДОК

Молодого патрульного інспектора ДАІ Дениса Гайдая, котрий розбився 2 червня під час несення служби на об'їзній дорозі, ледве витягнули з того світу у 2-й міськлікарні. Лише через два тижні юнака, білішого за полотно, вивезуть на „шапці" з реанімації. Він заплющить очі, очікуючи побачити глухі стіни палати, та коли відкриє, зустрінеться з теплими поглядами не тільки рідних, а й колег, друзів, однокласників. До Дениса почне приходити усвідомлення, що світ, в якому він до цього жив, ще не розлетівся вщент, ніби кинута на землю ялинкова іграшка.

Я точно знаю, звідки така одностайність у душевному, абсолютно безкорисливому пориві до хлопця різних за віком, посадами, характерами, людей. Бо мій бравий сусід, зарічанець Денис, людина честі, волі і самовідданої праці. У вчинках він найяскравіше і проявлявся. Судіть самі. Денис один-однісінький син у роботящих батьків, але ще учнем автотранспортного технікуму у вільний від навчання час підробляв вантажником, аби не „сидіти у батька і матері на шиї". Вечерями відвідував спортивні секції, і любо-дорого було дивитися на цього ставного легіня, коли він упевненою ходою поспішав додому, багато справ встигнувши зробити за день. Настав час іти до армії. Можна, можна було якось „відмазатися" від неї. Але він: „Піду, як всі, служити. Я ж не доходяга якийсь і не наркоман".

Свіжого травневого вечора ми проводжали Дениска до Збройних сил. Хлопець особливо запам'ятав, якими ніжними поглядами проводжали його до військкомату дівчата.

Не менш насиченою стане  для нього і служба у бронетанкових військах, саме там він умудряється вступити на заочне відділення Харківського автодорожного іституту. Отакий молодець! А потім було довгождане поверненяя до батьківського порогу, де його з нетерпінням чекали не тільки мама, тато, бабуся, а й розквітла скороспілка-вишенька, яку мати посадила під вікнами будинку, коли Дениса забирали до війська.

- Після служби перед сином відкривалося кілька непоганих перспектив, -згадує Вадим Гайдай, батько Дениса. - Диплом технікуму, незакінчена вища освіта, і теж транспортного профілю. Вважайте, готовий бригадир, а то й заступник начальника автоцеху на підприємстві. Та він обирає небезпечнішу роботу - службу в міліції. Щоправда, дуже вже жалкував, що у карний розшук не взяли, зате в Державтоінспекції  зустріли радо.

Ще б пак. До всього сказаного вище додам, що хлопець ще й відмінно водив мотоцикл та автомобіль. Міг швидко знайти І усунути поламку в техніці.

-  Невдовзі інспектора дорожньо-патрульної служби батальйону ДПС відділу ДАІ Дениса Гайдая ми закріплюємо за білим, який між собою називаємо, кортежним, мотоциклом „Дефіант", - розповідає начальник Державтоінспекції міста Микола Панченко. - Бо далеко не всі, навіть з досвідом, могли так віртуозно управляти цим мотоциклом на наших стрімких автомагістралях. А коли до цьогорічних 233-х роковин міста нам виділили в подарунок кілька потужних „Сузукі 5\/ 650" (японський супермотоцикл, який всього за 4 секунди може набрати швидкість 100 кілометрів на годину - М. К.), ми І не вагалися, хто на одному з них патрулюватиме.

Денис, звичайно ж, належно оцінив довіру керівництва; щоправда, матері, якось поспішаючи вранці на службу, мимохідь проронив: „Щось не дуже мені й хочеться сідати на цю „пушку".

... Того погожого червневого ранку двом екіпажам співробітників ДАІ було поставлено завдання крім виконання повсякденних обов'язків предметно зайнятися й виявленням у Кривому Розі двох викрадених мотоциклів, які розшукуються по лінії ,,Інтерполу". Старший сержант Гайдай патрулював на своєму „Сузукі" по об'їзній дорозі, територія Жовтневого району, їхав нешвидко з боку мікрорайону Зарічного, не підозрюючи, що до трагічного місця залишаються метри. В одному з місць колеса мотоцикла схопили розсипаний гравій на трасі, і потужну машину несе на узбіччя, колесо треться об бордюр, і сержант летить прямісінько на дерево. Тріщать кістки ноги, рвуться судини і сухожилля...

Старший сержант втратив 70 відсотків крові, коли карета швидкої медичної допомоги доставила його в

шоковому стані, без свідомості, до лікарні. Начальник УМВС Кривого Рогу Олександр Білоусов і керівник Державтоінспекції Микола Панченко пропонують лікарям послуги. Готові відправити Дениса в кращі лікарні хоч Дніпропетровська, хоч Києва. Та вердикт медиків категоричний і однозначний: не те що транспортувати, зайвим шумом юнака не можна потривожити. Колеги шикуються в чергу і здають Денису кров. Але питання щодо загрози його життю не знімається ні через день, ні через 5. Сержант не приходить до свідомості. Оля Гайдай, мати постраждалого, ходить по Зарічному і, здається, нікого не бачить перед собою. На губах безперестану молитва: „Врятуй мого синочка. Господи. Врятуй".

Денис ледве відкрив очі у реанімаційному відділенні на 7-й чи 8-й день після трагедії. І одразу ж здригнувся. В його очах було скільки болю, що й у самого мимоволі починала боліти нога. Організм у нього був настільки слабкий, що не вистачало сил і на єдине слово. Над геть розтрощеною ногою зібрався консиліум: Олена Ємельянова, Євген Дудник, Олег Дунай, Олександр Левченко, Олександр Давиденко, інші. Як кісточки зібрати? Як зшити нервові закінчення і судини? питають у батьків, чи дозволять, в разі чого, її ампутувати, а самі не виходять з операційної.

Тим часом Денис заговорив. Навіть, як він сам скаже мені, не заговорив, а вовком від болю завив. Від ноги почав відмовлятися: „Мені без неї буде легше". Як бути лікарям? І на обезболюючі не хочуть саджати, і дивлячись на страждання хлопця, у самих серце кров'ю обливається. Процес врятування сержанта - на постійному контролі у начальника управління охорони здоров'я міськвиконкому Олександра Світловського.

Сержант Гайдай витримує одну, другу, третю операції. Попереду не менше. Але святі руки лікарів таки врятували ногу юнаку.

- Ти ходитимеш, Денисе! Ні, бігатимеш до дівчаті - обнімаючи, каже йому Є. В. Дудник. І ми з його батьком йому те ж саме говоримо. -1 одружишся, і працюватимеш ще. Он, якось криворізький гірник пролетів у шахті 50 метрів, живого місця на тілі не було. Лише хребет дивом залишився неушкодженим. А видужав же. Не скоро, але став на ноги і на рідну шахту повернувся працювати. Правда, трудиться на поверхні.

Так що тримайся, Дениско! Ти молодий, і сонце на твоєму життєвому шляху лише зійшло.

Р.S. Для лікарів - свята справа рятувати життя людини. Але якщо до неї приєднується й колектив, де людина трудиться, то зачасту життя перемагає.

Микола Крамаренко