В День пасічника
Микола Крамаренко, кор.
„ЧГ”, внук і син пасічників
Завжди, коли приїжджаю весною чи влітку у
рідне село на Сумщину і ступаю у двір батьківського обійстя, очі мимоволі
зирять у бік вуликів-лежаків під старими яблунями і грушею.
- Та літають, літають
наші бджілки-трудівниці, – заспокоює мати,
перехоплюючи мій погляд. – Буде і онукам, і вам, діти, медку на гостинець.
При цьому вона добре знає,
що мене цікавить швидше не наявність цілющого нектару в сотах, а та благодать,
особливо лагідна аура, яку створюють золотокрилі у сільському дворі.
Втім, і
доброму взятку, на яке багате нинішнє літо, неабияк радію. Адже медові
роки випадають не так вже й часто у нас в Україні. І найбільше цю щемну радість особливо розуміють
неквапливі мудрі пасічники. З одним із таких пасічників, криворіжцем Миколою Макогоном, ми, як-то кажуть, одним
медом мазані. Дружимо ген-ген скільки літ. І оце перед самісіньким Днем
пасічника частував його своїм сумським
медком. А він мене – долинським, бо в Долинському районі Кіровоградської
області стоять його кілька десятків „пнів”. Так Микола по-стародавньому називає вулики.
Відомо, що мед розведений
у рідині, погано переноситься. А коли
його покласти на язик і запити – засвоюється пречудово. Саме тому Микола Іванович, справжній знавець медів, черпає дерев’яною ложкою
з мисочки трохи золотистого нектару, кладе на язик і прицмокує:
-
Божественний аромат! Справжній липовий! Від простуд
помічний, – мружиться від задоволення, Микола, а через хвильку уточнює. – Але
мед з домішками різнотрав’я. – У вас на Слобожанщині природа куди здоровіша,
ніж у нас. Майже незаймані ліси, квітучі луки... Рай для бджілок та нашого
брата-пасічника. Та ви надто не пишайтесь. Спробуйте ось і мого.
Мед у мого друга також
насичений і пахучий. Густий, соняшниковий. І ложки вистачило, щоб моя рука
одразу до склянки з мінералкою потягнулася.
– Знаєте скільки у ньому
вологи? – запитує Микола і тут же відповідає. – Спеціально міряли з хлопцями –
17-18 відсотків. Відкачувати було дуже тяжко. Але саме таким мед в ідеалі і має
бути.
- Тонн дві вже вкачали?
– Щось близького того, - загадково
посміхається. – Та мені далеко до
рекордного медозбору. Бо є на Криворіжжі
пасічники, котрі і по 100-150 бджолосімей тримають. В них ця справа
поставлена на промислову основу. Деякі колеги й бджолярські магазини вже повідкривали. Налагодили
реалізацію своєї продукції не лише в
місті та на Дніпропетровщині, але й у Білорусі, Росії, а то й в Німеччині,
Польщі.
Цікаво знати
За кількістю пасічників Україна - світовий лідер. На медову промисловість у
нашій країні працюють майже 500 тисяч чоловік. І таким чином країна входить до
п’ятірки держав, які є найбільшими
виробниками меду, поступаючись Китаю, США, Аргентині та Туреччині.
Щодо
Дніпропетровщини, то за далеко неповними даними в області маємо в різній
власності, переважно приватній, 180000 бджолосімей.
- Словом, Миколо Івановичу, якщо не прибіднюватися, а у нас
в українців є цього трохи, бортництво для справжнього пасічника справа таки
вигідна?
-
Якщо не кривити душею, то пасіка – приробіток. Але,
зважте, це стосується лише тих бджолярів, у яких захоплення, а точніше,
аматорство перейшло у професію. Тож медова ріка до людей, які не вміють ходити
біля бджіл, не закохані в них, точно не потече.
-
Перепрошую, але як на мене, багатьом людям, які хочуть
розвести бджіл, на заваді стає те, що
бджілка зла: „Жужу-жужу –жу...”
- Та не зла, а справедлива! І коли жалить,
то це її природне стремління охороняти
плоди своєї праці. Зважте, зібрані просто-таки фантастистичною працьовитістю. Не
мені вам розповідати, що у робочої золотокрилої трудівниці влітку всього за
35-45 днів у повітрі зношуються крильця, і вона гине. До речі, якщо бджолосім’я
не стривожена і зайнята виключно
медозбором, то вулик від непроханих гостей захищають всього... кілька десятків
вартових на льотку і поблизу нього.
Отак неспішно бесідуючи
про святу, древню справу - бортництво, ми згадали і про захоплення бджолами мого
земляка, Президента України Віктора Ющенка, та про те, що деякі недалекі люди
весь час намагаються принизити його хобі.
Звісно, Миколу Макогона подібні
недобрі репліки обурюють. Він поцікавився також, що я думаю з цього приводу.
Не так і швидко, але все-таки знайшов у своїх записниках майже дослівну
реакцію на такі закиди самого Віктора
Андрійовича:
" Мені дуже прикро,
що іноді зневажливо може обговорюватися навіть не моє захоплення, а захоплення наших
дідів і прадідів. Традиційно в Україні дивилися на бджільництво як на напівдуховну
сферу. а не лише як на ремесло. Знайдено старовинні народні ікони, на яких
сльози Ісуса Христа зображені у вигляді бджілок. Бортництву і пасічникам була
присвячена частина зібраних законів Ярослава Мудрого. Злочин проти бджіл, нехай
мене Бог простить, інколи карався жорсткіше, ніж злочин проти людини. Це наша
історія. І я люблю цю справу, незалежно від того, що комусь вона не
подобається. Я вже у тому віці, що можу
дозволити собі робити те, що хочу, а не те, що мені хтось „рекомендував” би.
З іншого боку, хіба не
дивно, що люди, які так легко засуджують
моє захоплення, чомусь не коментують,
наприклад, чиюсь любов до полювання?
Якщо вони вважають, що це більш морально, то я цих людей не розумію. Хтось
захоплюється яхт-клубами. В Києві організували клуб для гри в поло. Я цих
захоплень не поділяю, але я їх сприймаю. Якщо комусь так хочеться, нехай буде
так...”
Гідна відповідь
скептикам! Але саме у цьому ж зв’язку мені подумалося і про ось що. Журналісти,
пасічники, та й державні мужі в цілому ще надто мало приділяють уваги справжній
пропаганді бджільництва. І це в той час, коли його продукти можуть стати надзвичайно ефективним профілактичним засобом проти багатьох захворювань для
громадян. Я вже не кажу про уражених Чорнобилем та всілякими іншими
техногенними напастями. Гірко про це
зайвий раз наголошувати, та все ж українці в середньому за підрахунками
статистів за рік не з’їдають і кілограма
цілющого меду. У той час, як багата і
здорова нація США споживає більше, ніж по 6 кілограмів меду в розрахунку
на душу населення. Чи візьмімо Японію. Там, приміром, бджолине маточне молочко
входить до раціону дошкільного та
шкільного харчування дітей. При його споживанні малеча швидше росте, краще розвивається не
тільки фізично, але й розумово.
А що ж ми? Пропагуємо з
усіх телеканалів і газет антибіотики чи всілякі
інші штучні препарати і майже зовсім мовчимо про натуральні цілющі ліки, які
нам дарує маленька комаха – бджілка. Як внук і
син пасічника, настійно закликаю всіх шанованих читачів: обов’язково купіть
собі на ринку медку! А потім налийте його у мисочку. Нехай свіжий мед буде завжди на вашому обідньому столі.
Комментариев нет:
Отправить комментарий