Вільний художник Дмитро Грибок

Постать

На жаль, знову не встиг написати нарис про чудову людину за її життя. Людину-особистість! Постать у нашому місті, на Дніпропетровщині в Україні. Про самобутнього криворізького живописця, з дитячою, лагідною посмішкою на вустах - Дмитра Грибка. А скільки разів збирався хоч трішки віддячити Дмитру Костянтиновичу за подаровані мені портрети, картини... За подаровану Кривому Рогу творчість. Не встиг.

І від цього на душі відчуття провини. Хоча більше совість гризе за те, що так і не відгукнувся на запрошення старенького художника хоч раз завітати до нього в гості в бідну оселю по вулиці Пушкіна. Коли Дмитро Костянтинович залишився зовсім одиноким, хворим. З дружиною давно розійшовся, а дітей Бог так і не послав. Коли доля забрала у нього й найдорожче - можливість творити (поламаною рукою не міг утримати пензля).

Художник часто голодував, і хтозна, може, й раніше б помер, якби не підтримка храму Різдва Пресвятої Богородиці. Він туди останні роки постійно навідувався, щоб помолитися, а ще - поснідати та пообідати. Хвалився, що пісні страви йому дуже до вподоби. До речі, після того, як прилучився до церкви, Дмитро Костянтинович став абсолютно іншою людиною: сумирним, розважливим і філософським, хоча замолоду був йоржистим, колючим, борцем із несправедливістю. Частенько міг і сам-один мітингувати за свободу.

Так  от,  після  чого,  як остаточно повірив у господа, художник залишив такі   спостереження:

- Моя майстерня знаходяться  поруч із храмом.  Діти у дворі розділились: ті, які почали відвідувати недільну школу у церкві, стали спокійними, а хто не ходить - так і залишився агресивним, у гірший бік відрізняється. Церква відіграє величезну роль у вихованні дітей».

Коли в 1985 році я познайомився з Дмитром Костянтиновичем Грибком, то одразу ж зачарувався його надзвичайною працелюбністю, колосальним відчуттям теми для написання картин. Баченням прекрасного поряд.

Про те, яким легким на підйом був Грибок, до цих пір ходять легенди. Не маючи копійки за душею, але вміло тримаючи пензля, промандрував півсвіту. До 90-річчя американського мільйонера Арманда Хаммера написав його портрет, підгадав приїзд того до Москви, зустрівся з ним і вручив подарунок, нечувано розчуливши американця. У Радянському Союзі проходив Марш миру, і він не пропустив можливості взяти в ньому участь. Разом із 250-ма учасниками похода йшов і малював картини

.

Приміром, коли в Кривому Розі зводилася знаменита 9-та домна, він днював і ночував на будові. І відтворив на величезному полотні славних трударів заслуженої бригади монтажників Анатолія Матвієнка з «Кри-воріжстальконструкції». А в бригаді знаєте скільки було чоловік? Понад 100! І всі -  самобутні майстри своєї справи.

- У момент, коли Україна проголосила себе самостійною державою, наш земляк знаходився в далекій Каліфорнії як активіст руху «зелених», - згадує близький друг Дмитра Костянтиновича, колишня талановита журналістка «Червоного гірника» Євгенія Борщова.

-  Одержавши таку звістку з Батьківщини, Дмитро літаком дістався до Вашингтона, аби разом з українцями діаспори взяти участь у мітингу. Біля Білого дому тоді скупчився величезний натовп. Люди були зодягнені у вишиванки. Багато хто - у старовинному національному українському вбранні. Махали жовто-блакитнимп прапорами і скандували: «Буш, визнай Україну!»   Усім хотілося, аби СІІІА швидше встановили дипломатичні зв'язки з новою незалежною державою...

Дмитро був у гущі українців. Та не забував, що - художник. Запам'ятовував

вирази облич людей і потім зобразив композиції - за враженнями з того мітингу, І «відкатав» кілька десятків примірників цього свого нового офорту. І коли українці діаспори опісля запрошували нашого земляка на урочистості з нагоди набуття Україною незалежності, Дмитро Костянтинович дарував їм ті офорти. А вони давали долари – «На Україну!» Опускали їх у спеціальні скриньки, які на тих святкових вечорах встановлювалися повсюди. Потім ті гроші офіційно поштою переказували до Києва. Тож дещо, виходить, влилося в ту загаль­ну суму не без сприяння криворізького художника.

Живописець Дмитро Грибок завжди був перепо­внений цікавості до людей, історії, філософії людських стосунків. Це знайшло яскраве відображення і в його художніх історичних полотнах; «На шляху до Перемоги», «Віче», «Биківня» та інших, які експону­валися у виставкових залах Національного музею Та­раса Шевченка, Спілки ху­дожників України.

Дивовижно, але й у свої 70 років криворізький ху­дожник дивував Україну своєю завзятістю і витри­валістю - був прийнятий на копію середньовічної козацької «чайки» матро­сом і пройшов під паруса­ми 1500 кілометрів по Дні­пру, Чорному морю аж до Тамані. І там відзначив із членами експедиції 210-річчя переселення чорномор­ських козаків на Кубань за наказом імператриці Кате­рини II. Як художник-баталіст потім написав серію картин про морські похо­ди запорозьких козаків. А нам, журналістам, прагнен­ня до морських походів по­яснював так: «Я в молодості 6 років відслужив на Балтійському флоті і скучаю за водною стихією. А потім, у мене творчий принцип: ви­пробуй на собі те, що хочеш зобразити, і аж тоді берись за пензля».

Дмитро Костянтино­вич був настільки комунікабельним, настільки його творчість цінували команди-генерали, що запро­сто брали на військові на­вчання в якості художника. Навіть па маневри українських військ та армій країн НАТО - «Сі Бриз-97».

Боюсь бути категорич­ним, але, здається, кращих натюрмортів, ніж Дми­тро Грибок, у Кривому Ро­зі ніхто не писав. Вони на­стільки неперевершені і в композиційному, і в колористичному плані!

- Така ж чудова і графі­ка (виконана вугіллям) у художника, - додає дирек­тор міської виставкової за­ли Ольга Валенська. - На жаль, її мало хто бачив. Роботи виконані доскона­ло, особливо характерні портрети знаменитостей.

Ой як багато ще можна розповідати про неорди­нарного живописця-мандрівника, який часто страж­дав, але творив виключно оптимістичні картини. І жодної - скорботної!

Микола Крамаренко, 14 квітня 2012 року