Теплі ляльки в майстрині Настусі

Талант

Місто спалахує мільйонами вогників, її маленька дочка солодко спить у ліжечку. А вона все вигадує, майструє, шиє, створює неповторні текстильні ляльки. З характером, з душею, з почуттям гумору. Знайомтесь: Анастасія Раджабова, мама і майстриня з колекцією наповнених теплом ляльок.

Любов до рукоділля у дівчинки з'явилася в ранньому дитинстві. Весь час щось майструвала для іграшок, вишивала, в'язала, перешивала мамині сукні на одяг для ляльок. Приїжджаючи до бабусі в село, завжди виготовляла ляльок з кукурудзиння, кульбаб, паличок, ганчірок, які знаходила на горищі будинку. У школі брала участь у заняттях з різних видів дитячої творчості: малювала пейзажі фарбами, ліпила всілякі іграшки...

Творить натхнення!

- Ляльки починають народжуватися самі собою, одного разу - в уяві автора, іншого - під пальцями, а ще - у момент ліплення або чергового стібка, - зізнається Настуся. - Ганчіркові, фарфорові, дерев'яні, шерстяні, товсті, витончені, усміхнені, гордовиті, розкішні,

повторюючі свого творця, навіть якщо прямої зовнішньої схожості не помітно. Остаточно зрозуміла, що ляльки - це моє життя, коли познайомилася з текстильною лялькою. Лялька - це фантазія автора, і вона може бути створена з усього. З тих же тканини, дроту, пряжі, шкіри, глини, паперу і навіть гречки чи пшона. Я ретельно підбираю до кожного образу фурнітуру, кольори, що робить характер іграшок більш закінченим і цікавим.

Усі знайомі майстрині знають, що зношені шовкові кофтини, облямівки із старих ліжок, халяви від чобіт, старе бабусине намисто мають для Насті неабияке значення і ні в якому разі не повинні бути викинуті на смітник без попереднього огляду.

Головне для майстрині те, щоб лялька була зроблена з душею і забезпечувала гарний настрій своєму господарю на довгі роки. Вона всерйоз стверджує, що в кожної лялечки є душа і містика спостерігається. Вичитала: за старих часів вважалося, що душа в ляльку вселяється, коли в неї з'являються очі. І від майстра, якраз, залежить, чи добрим буде цей погляд. Знає і те, що лялька не завжди була дитячою іграшкою. Спочатку створювалася як дарунок знатним особам. Дитячі іграшки, як і дитяча література, з'явилися пізніше.

- Усі дівчатка люблять ляльок, - продовжує розповідати наша героїня. - У них є якийсь сакральний сенс, вони супроводжують людство багато століть - у грі, магії, медицині, мистецтві. На відміну від іграшок з конвеєра, ляльки, зроблені власноруч, - теплі. Багато начеб для дорослих, але без «дитяти в душі» сприймати їх складно. Одного разу майструвала з текстилю ляльку. Роблю одну, а виходить Карлсон. А так?! Прикладаю йому пропелер - вилитий. Уявляєте, інколи лялька сама диктує, якій їй бути.

Віктор Гюго: «Маленька дівчинка без ляльки так само немислима й нещасна, як жінка без дітей»

Майстриня акцентує увагу і на інших тонкощах. Наприклад, на тому, що, створюючи ляльку, не можна нехтувати деталями. Вона має бути такою, котра б довго розглядалася, щоб не набриднути. Тому в неї мають бути цікаві образні атрибути, які спочатку можна і не помітити.

Образ завершений тільки тоді, коли не хочеться нічого додавати або пе­реробити. Аж потім - фотографу­вання, обробка знімків, подача ма­теріалу в і нтернет.

Рідні та близькі змирилися з цим «тряпчаним» захопленням Насті. Більше того, її родичі і друзі повірили в сили жінки, за що На­стя дуже вдячна їм. Адже немає нічого важливішого за підтримку близьких людей.

З посмішкою згадує, що в її жит­ті «були спроби зайнятися серйоз­ною справою, наприклад вчителю-ванням.Та переважило захоплення всякою нісенітницею». А тут ти не права, юна майстрине, так дуже ба­гато серйозних і навіть геніальних людей ставляться до своєї творчос­ті. Натхнення до Настусі приходить звідусюди. Надихають випадково побачені картинки, фотографії, листівки, пісні. Матінка-природа і самі люди. А яку прекрасну стимул-реакцію для творчості дають відгуки рідних, друзів, усіх, хто не байдужий до робіт лялькарки!

Хороша людина ляльку не образить!

- Зараз я розлучаюся зі своїми ляльками легко, радію, якщо вони подобаються і їх бажають придбати для оселі, - посміхається. - Радію, коли люди пишуть електронні листи після отримання ляльки поштою, запевняючи, що любитимуть її так, як і я, навіть більше! Від цього мені стає ще спокійніше за своїх «діток». Переконана, що хороша людина ніколи не образить це маленьке створіння з хай ляльковим, але сердечком.

Як справжня українка, Настя пишається своїм українським корінням і почала розмірковувати над створенням національної ляльки-українки, авторської ляльки. Хоча в її колекції вже є красиві українці: статний чорнобровий чоловік з жінкою в українському вбранні у колі своїх діточок біля справжньої печі. Зауважу, не лише ляльки, а й цілі композиції створює майстриня.

Маленька кімнатка в оселі нагадує музей народної творчості.

- Дивіться, це лялька-мотанка, оберіг, котрий у давнину був у кожній українській хаті, - звертає мою увагу. - Коли  хвороба  пробиралася в будинок, то вселялася в лялю і на господарів вже не нападала. До речі, колись вважалося, що лялька не має бути схожа на людину, бо в неї може перейти душа живого власника. Ляльку, особливо дитячу або ритуальну, спеціально позбавляли яскравих ознак «людяності», зокрема її «знеособлювали». Саме тому го­това голова обкручується ниткою або вузькою стрічкою, яка теж ви­кладається хрестом. Хрест на об­личчі - символ веселки, він скла­дається з безлічі яскравих ниток або стрічок. Обличчя - знак Сон­ця. Ось лялька з трав'яною начин­кою, вона забезпечує приємний аромат по всій оселі. Це улюблена іграшка моєї дитини. Ввечері, коли вкладаю Ганнусю спати, вона діє як заспокійливий засіб на доньку, а приємний аромат м'яти та меліси допомагає краще заснути.

А на люстрі, над головою, над ліжечком летить лелека, тримаю­чи у дзьобі дитинку. Це їхній ро­динний оберіг...

Микола КРАМАРЕНКО