Жовті Води, місто козацької слави, запрошує інвесторів

Переглянути публікацію про Жовті Води у газеті "Червоний гірник"

Моя Дніпропетровщина

Візитка

22 травня 1957 року Указом Президії Вер­ховної Ради УРСР сели­ще міського типу Жовта Ріка було перейменоване в місто Жовті Води з на­данням йому статусу міс­та обласного підпорядку­вання Дніпропетровської області.

Жовті Води розташова­ні в степовій зоні на межі Дніпропетровської та Кі­ровоградської областей на відстані 136 кілометрів на захід від обласного цен­тру – Дніпропетровська та 71 кілометр на північ від Кривого Рогу. Місто за­ймає площу 3325 гектарів, воно сьоме за чисельніс­тю населення в області, в якому проживає 48,2 тися­чі мешканців. Через місто протікає річка Жовта.

Оповите легендами

Береги річки Жовтої з її при­токами, вербами, чагарниками очерету в старовину називали урочищем Жовті Води. Оскіль­ки в деяких місцях річка оми­вала виходи залізної руди, і яскраво-жовта фарба – про­дукт окислення – потрапляла до річки, запорозькі козаки на­звали її Жовтою, а долину біля неї – Жовтими Водами. Ця міс­цевість відносилася до так зва­ного Дикого поля, переправа на Жовтій найменована – Жов­тим Бродом. Тут стояли козаць­кі зимівники, надійно укріпле­ні для захисту від татар.

І в Кривому Розі, Криму чи на Волині сьогодні кожний школярик вам скаже, що з Жов­тими Водами пов’язані видат­ні історичні події – національ­но-визвольна війна в далеко­му XVII сторіччі. Згідно з істо­ричними даними, саме в диких степах, на річці Жовтій, верши­лася доля України. У 1648 році була отримана перша видатна перемога козацького війська над шляхтою під проводом Бог­дана Хмельницького, почався національно-визвольний рух українського народу над сво­їми поневолювачами. Відтак, батько Хмель, його соратники козацький полковник Іван Богун та козацький предводитель Максим Кривонос залишилися героями навіки.

З висоти сьогодення ми стверджуємо, що власне тут вперше зародилася віра наро­ду України в свої сили, в своє право на незалежний розвиток, за свою державу. Величне істо­ричне минуле, що відбулося на цій героїчній землі, відображе­не в гербі, прапорі, архітекту­рі міста та назвах його вулиць. Уславленому гетьманові Богда­ну Хмельницькому встановлено пам’ятник, присвячені визначні місця міста, «Богданів» курган, його ім’ям названо централь­ну вулицю міста. Легендарно­му козацькому полковнику Іва­ну Богуну встановлено меморі­альну дошку.

Візитною карткою міста по­праву стала унікальна мону­ментальна композиція, при­свячена героям визвольної ві­йни українського народу 1648-1654 років, подібних якої немає в Україні.

Завдяки меценатові, почес­ному громадянину Юхиму Пригожину в Жовтих Водах створе­но історичний музей, який на­раховує близько 9 тисяч експо­натів, та відкрито зал, присвя­чений подіям визвольної війни.

Багатий рудою край

Наприкінці 19 століття у ба­сейні Жовтої були виявлені багаті поклади залізних руд. І вже у 1895 році починається розробка рудника поблизу села Весело-Іванівка. Підпри­ємець Львов та інженер Боруцький орендували у жите­лів села 870 десятин землі. Зго­дом рудник став власністю гір­ничопромислового товариства «Жовта Ріка». У 1898 році видо­буток руди почався на Красно-кутському кар’єрі, власником якого був катеринославський купець Копилов.

Поряд з копальнями вини­кло селище Жовта Ріка. На Весело-Іванівському руднику що­року видобували по 3,5 міль­йона пудів залізної руди, на Краснокутському і Коломойцевському рудниках – по 2,5 мільйона. Після завершення будівництва Катерининської залізниці від селища до заліз­ничної станції Жовті Води (за­раз – станція Жовті Води І) про­кладено залізничну колію до­вжиною в 10 верст. До того часу видобуту руду доставляли гу­жовим транспортом на станцію Пічугине поблизу Кривого Рогу.

Під час індустріалізації в СРСР на руднику було збудова­но механічну майстерню, па­ровозне депо, градирню, ви­соковольтну лінію, дві елек­тропідстанції, компресорну установку. У 1934 році введе­но в експлуатацію нову шахту «Капітальна», одну з найбіль­ших на той час у краї. Видобу­ток руди зріс до 726 тисяч тонн у 1940 році.

У часи Другої світової ві­йни Жовта Ріка, окупована ні­мецькими    військами,    була звільнена від окупації радян­ськими військами 20 жов­тня 1943 року.

У 1950 році на двох невели­ких рудниках в покладах маг­нітного залізняка були знайде­ні промислові запаси уранових руд. У 1951 році для видобуван­ня уранової сировини у Жовтій Ріці створено Східний гірничо-збагачувальний комбінат.

«Ми зуміли зберегти все краще, що було у Радянському Союзі»

...Долаємо кілька кілометрів широкою центральною вули­цею Богдана Хмельницького і ніби в Радянський Союз потра­пляємо. Помпезні пам’ятники, зірочки з серпами і молотами на багатьох композиціях, бе­тонні металеві конструкції з ідеологічним нальотом колиш­нього радянського устрою оба­біч вулиць. Що й казати, вмі­ли тут підкреслити велич міста. Міста не простого, а з особли­вим статусом.

Старше покоління жовтоводців з ностальгією згадує радян­ські часи. Особливо 70-і роки минулого століття, коли мате­ріальне забезпечення Жовтих Вод, лише явіть собі, було на рівні московського. Що в Мо­скві на прилавках магазинів, те й тут. І не лише вдосталь ковба­си, а й червоної та чорної ікри. Костюми – з Фінляндії і Фран­ції, меблі – румунські, чи які хо­чете. Санаторні путівки на від­починок – донесхочу. Скільки заявляли, стільки й видавали. Зарплати теж були досить висо­кими. І все тому, що місто вико­нувало архістратегічне держав­не завдання – постачало для потреб гігантської країни уран.

На хвилі свіжих вражень, по-доброму жартуючи, ділимо­ся думками з міським головою Жовтих Вод Анатолієм Кузьменком. Анатолій Володими­рович відповідає нам тією ж монетою:

– Я дещо уточню: в нас не Ра­дянський Союз застиг, а ми зу­міли зберегти в місті все краще, що було при Союзі. Маю на ува­зі парки, чудовий Палац куль­тури, музичну школу, спортив­ну базу з басейнами і кортами, футбольні поля, дитячі садки. І майже всі школи! Уявіть собі, що наші 10 середніх загально­освітніх шкіл і 1 спеціальна хоч сьогодні готові прийняти прак­тично 10 тисяч учнів, але, на жаль, їх у місті всього 3696. Од­нак і за цих умов ми школи не закриваємо, сподіваємося, що настануть кращі часи, молодь залишатиметься в місті, жити­ме і народжуватиме діток. До речі, маємо добру тенденцію: у нас з кожним роком народжується все більше малюків, а це значить, що в навчальних за­кладах додається перших кла­сів.

– Анатолію Володимиро­вичу, я десь читав, що вся інфраструктура міста свого часу будувалася з перспекти­вою мало не на ... 80-90 тисяч жителів. Це правда?

– Уточнюю: на 100 тисяч мешканців! З огляду на таку райдужну перспективу і весь соцкультпобут будувався напе­ред. Ось так. Але зауважу, що тоді у Жовтих Водах працю­вали такі підприємства-гіганти, як Південний радіозавод з 5 тисячами робітників та інже­нерів, завод «Електрон» з та­кою ж кількістю трудящих, ве­личезний Жовтоводське управління з будівництва на кшталт Криворізького домобудівно­го комбінату, Східний гірничо-збагачувальний комбінат (ура­новий комбінат), який і пони­ні діє. Також потужні молоко­завод, м’ясокомбінат. Але, на жаль, більшість тодішніх під­приємств зупинилися у зв’язку з усім відомими глобальними змінами.

Мер поінформував, що, в ці­лому, економіка міста сьогодні представлена 6-ма основними галузями матеріального вироб­ництва: видобувна, харчова та легка промисловість, металур­гія і обробка металів, машино­будування, виробництво і роз­поділ тепла, води і газоподіб­ного палива.

Своєрідним інтелектуаль­ним серцем міста є Український науково-дослідний та проектно-розвідувальний ін­ститут промислової техноло­гії, який виконує функції ге­нерального проектувальника та проектного супроводження об’єктів ядерно-паливного ци­клу, науково-дослідної та кон­структорської організації, фор­мує технічну політику атомно-промислової галузі, бере без­посередню участь у створен­ні ядерно-паливного циклу в Україні.

У місті працює більше 300 малих підприємств

Малий та середній бізнес зо­рієнтований переважно на ді­яльність у сфері торгівлі та громадського харчування, але весь час збільшується кількість під­приємств, робота яких направ­лена на випуск та реалізацію промислової продукції. Поміт­ними учасниками виробничого процесу в місті є приватні під­приємства малого та середньо­го бізнесу «Позитрон GmbH», «Техномаш», «Тетра», «Добро­бут».

За   рахунок   впровадження сучасних технічних засобів та індустріальних технологій від­буваються якісні зміни у робо­ті торгівлі та ресторанного гос­подарства. В місті діє 270 ма­газинів, 57 торговельних точок ресторанного господарства, 22 точки оптової торгівлі.

Знайомство зблизька

А.В. Кузьменко (на фото зліва), син військовослужбовця. Закінчив Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут. В 2010 році саме його кандидатура на виборах міського голови отримала беззаперечну більшість голосів.

Вже, спілкуючись з Анатолієм Володимировичем, самі переконали­ся, що він прихильник відкритості, має власну громадянську позицію, справжній патріот свого міста. Місцеві аналітики відзначили і те, що Кузьменко вміє консолідувати людей та вести діалог на будь-якому со­ціальному і політичному рівні. І що йому притаманна така риса харак­теру, як уміння перемагати в найскладніших ситуаціях – перемагати високим професіоналізмом, зібраністю, відданістю своїй справі.

Надзвичайно любить мандрувати історичними місцями України, ша­нує спадщину дідів і прадідів. У вихідні з дружиною приїжджає до Кри­вого Рогу, аби й для Жовтих Вод запозичити щось нове, оригінальне.

Відомі уродженці

Огнівець Інна Василівна – по­сол України в Словаччині (2005– 2010 рр.).

Журавко Олексій Валерійович — народний депутат України 5-го і 6-го скликань.

Циганок Інна Олегівна — українська тріатлоністка, май­стер спорту міжнародного класу.

Жовті Води – молодіжне місто

Нарощуванню інтелектуаль­ного та духовного потенціалу, вихованню грамотного, при­стосованого до сучасних умов молодого покоління сприя­ють численні різнорівневі на­вчальні заклади міста. Тут пра­цює обласний комунальний за­клад освіти – інститут підпри­ємництва «Стратегія», Жовтоводський промисловий коледж Дніпропетровського націо­нального університету, педаго­гічне училище Криворізького педагогічного інституту КНУ, вищий професійно-технічний ліцей, 11 загальноосвітніх за­кладів освіти, серед яких 2 за­клади нового типу: ліцей, гім­назія, 13 дошкільних виховних закладів, що цілком дозволяє Жовтим Водам претендувати на статус молодіжного, а відтак, і перспективного міста.

Жанна Олексіївна Решетило щаслива, що отримала житло в недавно зданому в експлуатацію будинку

Цікаво знати

У Жовтих Водах працює знаменита «Фабрика штучного хутра». Саме з жовтоводського хутра пошили вельми симпатичного ведмедика Мишка для московської Олімпіади 1980 року. Старші люди пригадують, як він всіх розчулив, коли на кульках злетів у блакитне небо. Тоді мільйони жителів Радянського Союзу за ним плакали – Олімпіада закінчилася.

Фабрика виробляє штучне хутро для одягу, взуття та іграшок.

Все крутиться навколо Східного ГЗК

У Жовтих Водах десятки зу­пинених підприємств, які впо­вні можна відродити або ж на їхній базі запустити нові, сучас­ні виробництва. Та й умови під­ходящі для тих же потужних партнерів з Метінвесту. Примі­ром, сьогодні в місті реконстру­юється ТЕЦ. А отже, електро­енергія буде своя, газ – є, вода – також, очисні споруди справ­ні. Приїжджайте і працюйте, ін­вестори, задля свого прибутку, блага міста і України.

Про головне підприємство Жовтих Вод, навколо якого все і крутиться, – Східний гірничо-збагачувальний комбінат (дає до 40 відсотків дохідної частини бюджету міста), Анатолій Кузьменко розповідає охоче. А ще – відкрито, адже майже всі се­крети про нього давно всім відомі. Це єдине в Україні підпри­ємство з видобутку і первинного збагачення урану. Воно ж у цій галузі – найбільше в Європі, входить до десятки найкрупні­ших у світі. До складу ДП «Схід ГЗК» входить шахта з видобут­ку уранової руди та уранопереробний комплекс. Крім цього, підприємство займається випуском сірчаної кислоти, продук­ції машинобудування, має в своєму складі розвинені автомо­більний та залізничний цехи.

– Саме в нас зберігається річний запас урану всіх атом­них станцій нашої держави, – підкреслює наш гід. – Техноло­гія така: Східний ГЗК виробляє головний урановий концентрат, з якого вже в Росії виготовляють твели – тепловиділяючі еле­менти, які працюють на атомних станціях – у реакторі.

– Якщо вже почали розмову про ядерний реактор, то по­ясніть простою мовою для наших читачів, що це за «звір»?

– Котел! Звичайнісінький котел, де величезна кількість те­пла з’являється не від згорання вугілля, а від розпаду урану. А вже виділене тепло крутить турбіни, виробляється електро­енергія, а ми нею користуємося.

– На експорті урану чималі гроші заробляєте?

– Ні (посміхається). Бо наш стратегічний товар йде через посередника – державне підприємство «Енергоатом». А вже воно співпрацює з Росією. Потім росіяни повертають нам го­тові твели. До речі, не так давно почали будувати завод твелів на Кіровоградщині. Це тому, що Східний ГЗК розташований на кількох територіях – в Жовтих Водах і в Кіровоградській області, де знаходяться шахти з видобутку природного урану. Підкреслю, що уран залягає на величезних глибинах, а раз так, то несемо величезні затрати на його видобуток. Самі робіть ви­сновки, які маємо прибутки.

Анатолій Кузьменко поінформував, що під час недавньої зу­стрічі з трудящими Східного ГЗК заступник директора департа­менту стратегічної політики і ядерно-енергетичного комплек­су Міненерговугілля Петро Чернов відзначив, що підприємство успішно справляється з виконанням планових показників, хоча є деякі проблеми у взаємовідносинах комбінату і НАЕК «Енергоатом».

– Уран, це ж смертельна небезпека для людини!

–       Я б не сказав, адже близько 80 відсотків жовтоводців з ним не стикаються. В нас чимало довгожителів, є і такі, котрим за 100 років. До того ж, у місті діє потужна державна програма радіаційного і соціального захисту населення. Аби вона була прийнята на найвищому рівні, нам дуже допоміг, представля­ючи її на засіданні Кабінету Міністрів України, ваш шанований земляк Олександр Вілкул. За це ми йому надзвичайно вдячні. Так само сердечне «спасибі» говоримо і ще одному криворіжцю – народному депутату Сергію Глазунову, котрий нею опіку­ється. Програма хороша, розрахована на 10 років, та й фінан­сування досить солідне – 200 мільйонів гривень. Похвалюся, що за цією програмою ми вже будуємо житло. В минулому і по­заминулому роках здали в експлуатацію кілька багатоповерхо­вих будинків. Уявіть, яка це була радість для людей.

Микола КРАМАРЕНКО. Фото Андрія ТРУБІЦИНА